1. ЧОРНОСТАВ

(Василь Стус "Над осіннім озером", 1968-1970)

Цей став повiсплений, осiннiй чорний став,
як антрацит видiнь i кремiнь крику,
виблискує Люципера очима.

П'янке бездоння лащиться до нiг.

Криваво рветься з нього вороння
майбутнього. Летить крилатолезо
на вiття виголiле. Рине впрост
на утлу синь, високогорлi сосни
i на пропащу голову мою.

Охриплi очi збiглися в одне —
повторення оцього чорноставу,
насилу вбгане в череп.
Неприхищений,
а чуєш, чуєш протяг у душi!


2. ЗА СМЕРТЮ

Де чиста річка текла раніше
Тепер лише іржа і каміння
Розпечений ковтаючи попіл
ми безпорадно чахнемо
Наш світ як піч
Де очі нам випалює отруйною золою
І забиває горло пил
А наша пісня це плач і стогін
А наша пісня це прокляття та мольба
Все наше життя лише за смертю черг


3. НЕ ШКОДА

Самі обрали це життя в неволі.
Власноруч збудували собі тюрми
І брешемо собі, що завтра буде краще.
Несемо самі на собі страшне прокляття
Нікого не шкода

Ми потребуємо продовження жаху, ненависті і болю.
Бо ми і є причиною і наслідком.
Бо ми і є той жах, бо ми і є ненависть.
Нікого не шкода