1. MIR

(велимир хлебников "из мешка...", 1908)

Из мешка
На пол рассыпались вещи.
И я думаю,
Что мир —
Только усмешка,
Что теплится
На устах повешенного.


2. ОТЧАЯНИЕ

(алексей елисеевич кручёных "отчаяние", 1913)

Из-под земли вырыть
Украсть у пальца
Прыгнуть сверх головы
Сидя идти
Стоя бежать
Куда зарыть кольца
Виси на петле
Тихо качаясь


3. I

(No lyrics available)


4. ЗАГРОБНОЕ

(No lyrics available)


5. ЭКУМЕНОПОЛИС

Массивы жилищ затхлые тюрьмы город гноится город живет
Дай себе быстрей умереть не дай здесь родиться другому
Тут волю ломают и лишают свободы пожирают трупы производят грязь
Дай себе быстрей умереть не дай здесь родиться другому


6. РАБСТВО

Цикличный кошмар замкнутый ужас цемента и пыли помоек и грязи
Свирепые рожи налитые кровью провожают жизнь бессмысленным взглядом
Рабство никто не отменял
Беспомощный гнев затаенная злоба больных и голодных глупых и нищих
Вид из окна горящая свалка окружена частоколом крестов
Рабство никто не отменял


7. ЗИМА

Из серого снега
Один за одним
Кресты столбов
Пустые бараки
Мертвые села
Мы заживо съедены
Громадным железным червем
В его зловонном брюхе
Глохнем от стука и скрежета
А мысли насквозь пропитаны
Горькой отравой надежды


8. ПОХОРОНЫ

Зима
Холод, тоска
Скорбели, молчали
Целовали мертвеца лоб
Гвоздь в гроб


9. ТУМАН

(іван багряний "туман", 1946)

Щоб оцей туман та сніги поїв.
Цей важкий туман, нерозгаданий.
Впав на груди піль, на печаль гаїв,
Впав на тихий сад, на обкрадений.

Срібні блиски рос, передзвони кос
В далині глухій увижаються,
Ластів’ячий крик і дівочий сміх.
І степи в шовках — у ногавицях!..

Гей, нема, нема. Тут страшна зима. —
Мла, відчай і сон над оселями.
Понад садом — крук, понад степом — свист
І собачий брех понад селами.

Ні шовкових рос. Ні пісень нема.
Лиш одні сніги та липкий туман.
Впав на груди піль, на печаль гаїв…
Щоб оцей туман та сніги поїв.


10. ГОЛОД

(микола хвильовий "голод", 1922)

Обгризли дерева за повіткою коні,
Гаряче дмуха вітер в степ,
Кублиться по шляхах і по оселях стогін —
Жах росте.

А сонце нагартовані язики гостре,
А сонце в рослину смертельні ножі,
Гинуть у тузі тремтячі роси,
Розпука біжить.

Мандрують на бездоріжжі халабуди,
За ними стежить журний рип,
А на горизонті в фіолетах закутий
Конає спечений грім.

Збентежено дивиться неосяжна блакить,
І одцвітають блідоволосі дні.
За повіткою голодні собаки
Доїдають торішній гній.


11. КРАЙ

У моєму краї
Неначе труна село лежить
Стогнуть гаї, чорніють хати
У моєему краї
Живі заздрять мертвим
Мати вбиває своє немовля


12. ЧОРНОСТАВ

(василь стус "над осіннім озером", 1968-1970)

Цей став повiсплений, осiннiй чорний став,
Як антрацит видiнь i кремiнь крику,
Виблискує люципера очима.

П'янке бездоння лащиться до нiг.

Криваво рветься з нього вороння
Майбутнього. Летить крилатолезо
На вiття виголiле. Рине впрост
На утлу синь, високогорлi сосни
I на пропащу голову мою.

Охриплi очi збiглися в одне —
Повторення оцього чорноставу,
Насилу вбгане в череп.
Неприхищений,
А чуєш, чуєш протяг у душi!


13. ЗА СМЕРТЮ

Де чиста річка текла раніше
Тепер лише іржа і каміння
Розпечений ковтаючи попіл
Ми безпорадно чахнемо
Наш світ як піч
Де очі нам випалює отруйною золою
І забиває горло пил
А наша пісня це плач і стогін
А наша пісня це прокляття та мольба
Все наше життя лише за смертю черг


14. НЕ ШКОДА

Самі обрали це життя в неволі.
Власноруч збудували собі тюрми
І брешемо собі, що завтра буде краще.
Несемо самі на собі страшне прокляття
Нікого не шкода

Ми потребуємо продовження жаху, ненависті і болю.
Бо ми і є причиною і наслідком.
Бо ми і є той жах, бо ми і є ненависть.
Нікого не шкода