1. I

Попереду, нарештi, порожнеча
i довгождана. Вiчнiсть пiзнаю,
даровану годиною лихою.
А бiлий свiт — без кольору i звуку,
нi форми, нi ваги, анi смаку —
розлився безберегою водою.
Цей бенкет смертi в образi життя
щасливого вiдстрашує i врочить:
устромиш ногу в воду — i помреш.


2. II

Цей біль — як алкоголь агоній,
як вимерзлий до хрусту жаль.
Передруковуйте прокльони
і переписуйте печаль.
Давно забуто, що є — жити,
I що є — світ, і що є — ти.
У власне тіло увійти
дано лише несамовитим.
А ти ще довго сатаній,
ще довго сатаній, допоки
помреш, відчувши власні кроки
на сивій голові своїй.