1. INTRO

(Instrumental)


2. HOLOS ZEMLI

Ангел впав із небес.
Його збили плювком.
Не Ісус, не воскрес.
Він потік молоком, –

Пересохлим струмком.
Мертві душі ідуть -
передвижники ком.
Вони моду несуть.

Лихоманить-пече
Сонце, палить згори.
Де ж те мужнє плече,
що здолає вітри,

поверне їх сюди,
прохолодні-п'янкі.
Але дух ще худий,
а опори хиткі.

Рани мертва вода
всі затягне за мить.
А живою водою -
правди час прилетить.

Упріває Земля.
Її голосом ллю
її пісню в гілля,
де насаджено тлю.

Відсахнеться душа,
тля умить відпаде.
Де вогонь зло лишав -
свіжа злива піде.


Упріває Земля.
Стогін в маси нести
нині змушений я,
щоб почув мене ти.

Щоб почув мене ти,
щоб вже не зволікав,
щоб продовжував йти
до ранкових заграв.


3. CHAKLUNKA

У тьмяному світлі свічок,
серед своєї кімнати,
вона, розчесавши волосся,
готова була чаклувати.

Готова була відкривати
у світ дивний двері скрипучі.
Тихенько-тихенько співали
щось губи її жагучі.

І вітер зірвав довгу тишу,
але свічки загасити не зміг.
Кружляючи, на піску вишив
орнаментом Сонце, орнаментом сніг.

У тьмяному світлі зірок,
серед широкого поля,
вона зрозуміла, що годі
випробовувати долю.

Рум'янцем укрилась вишневим,
вплела у косу довгу стрічку,
вийшла під небом серпневим
і кинулась з берега в річку.

Рум'янцем укрилась вишневим,
вплела у косу довгу стрічку,
вийшла під небом серпневим
і кинулась з берега в річку.


4. DZHERELO

Стікають з обрію поволі
Блакитні струми давнини,
Із надр знання, із гір любові,
Джерела нашої землі.

Глибина морської хвилі,
Мінливість рік, блакить озер
Бере натхнення в своїй силі
З рясної свіжості джерел.

Кохання лилося з вершини:
Струми пісень, потік віршів
Стікали з неба до людини,
Та повертались від дощів.

Однак, походження забуте,
І збиті з обрію струми.
У невзаємності закуте
Кохання, знищене людьми,
Що неможливо повернути.

Джерела ці - наше багатство,
Скарби, що линуть із віків,
Що ллються з щирих сліз кобзарства,
З рідних пісень або віршів.

Бурхливе джерело повстання,
І ніжне мови джерело
Дарує серцю гордість справжню,
Та викарбовує тепло.

Щоб джерело дало наснагу,
Лилось кохання до землі,
Знання задовольняйте спрагу,
Пізнавши мудрість поколінь.

Вичерпне джерело кохання
Спустошуюче поверніть.
Взаємність, щирість до пізнання
Джерела здатні відновить,
Джерела здатні відновить.


5. NA ZLAMI

На дні Борисфену під плином води
Примарливе щастя народу вмирає.
Трухлява колода, лиш мул та піски
І сповідь віків, яку час затирає.

І з тобою, і зі мною, вона завжди, вона поряд,
Зупинись лиш на хвилину - вмить затягне в домовину.

Морана, забута в віках,
Труха лиш лишилась від тебе.
Ти сіяла холод і страх,
Сконала в воді, непідкорена небом.

Прикута до ідола чарами міцно,
Під тихими водами мирно дрімає.
В призначений час все ж ступає на берег,
І в ту ж мить в ногах в неї все помирає.

Сонце сховалось за хмари,
Блискавка різала небо,
Грім по горах прокотився -
Морана прямує до тебе.
Дощем заливає надію
Побачити сонця проміння.
І більше не жевріє мрія,
І стелиться туга осіння.


6. MORANA

На дні Борисфену під плином води
Примарливе щастя народу вмирає.
Трухлява колода, лиш мул та піски
І сповідь віків, яку час затирає.

І з тобою, і зі мною, вона завжди, вона поряд,
Зупинись лиш на хвилину - вмить затягне в домовину.

Морана, забута в віках,
Труха лиш лишилась від тебе.
Ти сіяла холод і страх,
Сконала в воді, непідкорена небом.

Прикута до ідола чарами міцно,
Під тихими водами мирно дрімає.
В призначений час все ж ступає на берег,
І в ту ж мить в ногах в неї все помирає.

Сонце сховалось за хмари,
Блискавка різала небо,
Грім по горах прокотився -
Морана прямує до тебе.
Дощем заливає надію
Побачити сонця проміння.
І більше не жевріє мрія,
І стелиться туга осіння.


7. OSINNYA NICH

За вікном за порожнім осінь догорає,
День згасає швидко, мов свіча.
Десь забуте щастя в самоті блукає,
І повз нас безшумно плине час.

Завітай в мою ніч,
Хоч тоді тебе побачу.
Пригадай, поверни
Усі порожні дні,
Усі забуті сни,
Усе, що принесло печаль.

Ніч розправляє крила свободи,
За нею я лечу у спалахах зірок.
Згасне з зорею останній мій спогад,
Завмерши до весни
Завмерши до весни

Лист осінній легко падає на землю,
Тихим шелестом сумних думок.
Бережуть вуста безмовний стогін,
Не чекаючи уже звісток.

Зупинись лиш на мить,
Щоб побачити обличчя,
В серці знов защемить
Згублена любов
З опаленим крилом,
Як найжахливіший мій сон.

Ніч розправляє крила свободи,
За нею я лечу у спалахах зірок.
Згасне з зорею останній мій спогад,
Завмерши до весни
Тремтінням пелюсток.


8. MAKOVI DUSHI

На світанку спинилося серце,
Тіні забуті воскресли.
Давній обряд божевільними чарами
Повернув дух скорботний на землю.

Ніччю страшною, під посвист вітрів
Розкопали прадавню могилу.
Довго пручався сонний король,
Ще не зовсім утративши силу.

Маком посипано, кров’ю покапано,
Душі й серця навік розпанахано.
Паморозь вкриє мертві тіла,
Виклюють ворони очі.
Ще на краплину лишилось життя
У розтерзаних грудях дівочих.


9. SLAVSYA, UKRAYNO! SLAVSYA SICH!

Гей, браття, наливай!
Най рікою ллється мед!
Бій позаду, тож тепер давайте святкувать.
Братство, пий, їж та гуляй,
Та й гетьмана прославляй.
Ще Украйну будуть в світі шанувати.

Неньки нашої сини,
Наша кров – роса для трав,
Що встеляють Дикий Степ близ Січі.
Нам не прожити без війни,
В наших жилах грає кров,
Гримнуть тулумбаси, то й зберемсь на віче.

Приспів: Ой же налий ти нам, шинкарю,
Щоб тебе дідько лисий взяв!
Щоби козацькую нашу славу
Ти та й довіку памятав!

Вип’ємо, браття, просто неба,
Вип'єм за волю. То свята річ!
Іншого щастя нам не треба,
Слався, Украйно! Слався, Січ!

Пісню славну заведем
Про бистрини та пороги,
Про усе, чим так багатий батько наш Дніпро.
Смуток з серця проженем,
Негаразди та тривоги,
Бойовий дух підіймемо ворогам назло!

Вчора кулі тут свистіли,
І за волю шаблі гнулись,
І у запалі баталій закипала кров.
Зараз мед тече рікою,
Життєдайною водою,
Тож пом’янемо полеглих
Й заспіваймо знов!

Гей, браття, наливай!
Кухлі підіймай!
Нумо, браття, випивай!
Пісню файну заспівай!


10. MARSH

(Instrumental)


11. VITER Z HAYEM ROZMOVLYAYE...

Вітер з гаєм розмовляє,
Шепче з осокою,
Пливе човен по Дунаю
Один за водою.
Пливе човен, води повен,
Ніхто не спиняє,
Кому спинить — рибалоньки
На світі немає.

Поплив човен в синє море,
А воно заграло,
Погралися гори-хвилі —
І скіпок не стало.

Недовгий шлях — як човнові
До синього моря —
Сиротині на чужину,
А там і до горя.
Пограються добрі люди,
Як холодні хвилі,
Потім собі подивляться,
Як сирота гине.